Слова Борис Олійник
Музика Ігор Поклад
Виконуіть Таїсія Повалій
Пісня про матір *
(Посіяла людям...)
Посіяла людям літа свої, літечка житом,
Прибрала планету, послала стежкам споришу,
Навчила дітей, як на світі по совісті жити,
Зітхнула полегко - і тихо пішла за межу.
- Куди ж це Ви, мамо? - сполохано кинулись діти.
- Куди ж Ви, бабусю? - онуки біжать до воріт.
- Та я недалечко... де сонце лягає спочити.
Пора мені, дітки... А ви вже без мене ростіть.
- Та як же без Вас ми? ... Та що ж ви намислили, мамо?
- А хто ж нас, бабусю, у сон поведе по казках?
- А я вам лишаю всі райдуги із журавлями,
І срібло на травах, і золото на колосках.
- Не треба нам райдуг, не треба нам срібла і злота,
Аби тільки Ви нас чекали завжди край воріт.
Та ми ж переробим усю Вашу вічну роботу,
- Лишайтесь, матусю. Навіки лишайтесь. Не йдіть
Вона посміхнулась, красива і сива, як доля,
Махнула рукою - злетіли увись рушники.
- Лишайтесь щасливі... - і стала замисленим полем
На цілу планету, на всі покоління й віки.
Посеяла людям года свои ласковой рожью,
Убрала планету, тропе наплела спорышу,
Научила детей, как в мире по совести жить,
Вздохнула полегко - и тихо пошла за межу.
- Куда же вы, мама? встревоженно бросились дети.
- Куда же вы, бабушка? внучата к воротам бегут.
- Да я недалеко... где солнце ложится отдохнуть.
Пора мне, дети... пусть внуки уж сами растут
- Да как же без вас мы?.. Да что вы задумали, мама?
- А кто же нам сказки и песни нам, кто перед сном?..
- А я вам оставляю все радуги с журавлями,
Всё золото поля, серебряный дым над прудом.
- Не надо нам радуг, не надо нам серебра и злата,
Лишь только бы вы ожидали всегда у ворот.
А мы переделаем вечную вашу работу,
лишь только останьтесь, пусть время нескоро придёт.
Она улыбнулась, прекрасная светлая доля,
Взмахнула рукой взлетели ввысь рушники
Счастливыми будьте и стала задумчивым полем
Планетой и памятью жизни своей на века.
